МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» / Лабораторна робота №6 З предмету «Архівознавство» на тему: «Архіви та архівна справа доби визвольних змагань і відновлення української держави (1917-1920 рр.)»  Львів 2014 Мета роботи: закріпити теоретичні відомості з архівознавства та історії архівна справа в Україні 1917-1920 рр. ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ Поворотним рубежем в історії архівної справи в Україні стала Українська революція 1917-1920 рр., відновлення Української держави. З одного боку, за умов першої світової війни, революційних подій, ліквідації старого адміністративно-політичного апарату та формування нових державних структур архіви зазнали численних втрат. З іншого боку, проголошення Української Народної Республіки (УНР), заходи Центральної Ради щодо збереження архівів, підвищення їхньої ролі і значення в незалежній державі знайшло конкретний вияв у створенні восени 1917 р. Бібліотечно-архівного відділу при департаменті мистецтв Генерального секретарства справ освітніх Центральної Ради (з січня 1918 р. – Народного міністерства освіти УНР) на чолі з відомим істориком О.С.Грушевським. Основними напрямами діяльності цього відділу в архівній галузі були: · реєстрація архівів в Україні, · складання описів відомих архівів, · розширення діяльності існуючих архівних комісій і утворення нових, · врятування приватних архівів та архівів установ, які були під загрозою знищення. Не залишалися поза увагою уряду УНР питання реєстрації українських документальних матеріалів в архівосховищах Росії і повернення їх в Україну. З ініціативи Секретаріату народної освіти восени 1917 р. у Петрограді було створено комісію, яка почала реєстрацію “предметів та документів історичного минулого України в фондах петроградських архівів, музеїв і приватних колекціях”. 1. Розбудова системи державних архівних установ. У березні 1918 р. засновано Державний військово-історичний архів (очолював Я.Жданович). На цей архів покладалися функції архівного управління, яке мало організувати військово-історичні архіви в Україні. Однак план Державного військово-історичного архіву через відомі причини не вдалося втілити в життя. Проект архівної реформи в Українській державі був розроблений за правління гетьманського уряду П.Скоропадського. Основний зміст реформи полягав у проголошенні державної власності на архівні документи. Архівні справи всіх відомств, які втратили актуальність для поточного діловодства, ставали власністю держави. Центральною установою архівної системи мав стати Національний архів(НА) Української держави (або Головний державний архів). Крім НА, в Києві передбачалося створити губернські архіви. Ідеї централізації архівної справи одержали конкретизацію в реформі, розробленій в Україні у 1918 р. Вона передбачала функціонування в системі архівних установ місцевих управлінських органів. Автори проекту реформи (В.Модзалевський, Д.Багалій, В.Іконников, І.Каманін, О.Левицький) пропонували створити в губерніях архівні комісії зі статусом “державних інституцій” для керування архівною справою на місцях. Але програму архівної реформи не вдалося реалізувати. У січні 1919 р. за постановою Ради Народних Міністрів (за підписом І.Огієнка) у відання Головного управління мистецтв та національної культури передавався Київський центральний архів давніх актів. Головна увага уряду Директорії була зосереджена на збереженні архівних матеріалів, зокрема військових архівних фондів, збиранні документів УНР. 6 жовтня 1919 р. у Кам'янці головний отаман С.Петлюра видав наказ Головної команди війська УНР, в якому заборонялося знищувати військово-історичні документи і надавалося право секвестру для державного архіву. Справа охорони архівів на місцях покладалась на військових начальників і комендантів. Важливим етапом формування військово-архівних фондів стала архівна діяльність українських інституцій на еміграції, зокрема в Польщі. У Тарнові (центрі державного осідку УНР) було заснова...